Ця подія відбулася в селі під час першої світової війни. Майже всіх чоловіків забрали у австрійську армію, вдома залишились одні жінки з дітьми, діди та каліки. Важко було обходитися на домашньому господарстві самим жінкам. Для догляду за цариною буштинці взяли собі кірітовом (польовим сторожем) Юру хромого. Юра дуже чесно служив селові.
     В нього був якийсь коник, і він на ньому щодня обходив усі поля, доглядаючи, чи, бува, хтось не вкрадеться в чуже поле. І за це буштинці поважали його. Але якось восени стали люди скаржитися, що хтось в когось капусту вкрав, в другого багато струча виламали, ще в іншого дині хиблять. Дехто став підозрювати в цій крадіжці самого кірітова. Юра став собі гадати, хто би то міг красти? Він вирішив присвятити цій справі декілька ночей.
     І ось одного разу, проходячи Долиною біля Тисища, він почув, якийсь шерех у мелайові (кукурудзі). Юра тихенько підійшов ближче і побачив, що якийсь чоловік виламує струча і кладе в міх. Коли наламав повний, кинув його на плече і попрямував до села. Ніч була місячна, і Юра упізнав, що то був Іван Фії Мигальової. Юра не вірив своїм очам, бо знав, що не був з дуже бідних.
     Він пропустив його далеко вперед, але так, щоб той не зник з виду. Іван попрямував до Сури Лейбової – корчмарки, постукав у вікно, там запалилося світло, і Сура впустила його до хати. Юра підкрався до вікна і почав прислухатися до їх розмови. Чує, Сура обіцяє півлітру зурілки (горілки), якщо той принесе їй ще один міх струча. Той погодився їй зараз же принести. Випивши дицю, Іван подався знову на Долину.
     Тим часом Юра хромий побіг на локтаню (жандармський пункт) і повідомив жандармів. Два піряники разом з Юром скоро наздогнали Івана Фії Мигальової на Долині. Вони дали йому можливість наламати міх струча, а коли той збирався повертатися у село, зловили його і повели на локтаню. Там добре вибили Івана і закрили до ранку у підвал.
     Іван цілу ніч не міг заснути і все думав, що зроблять із ним піряники. Десь перед обідом випустили Івана, примусили його взяти міх на плече і повели перед собою вулицею вздовж усього села. Іван Фії Мигальової із міхом на плечі мусів всією дорогою і кричати: "Люди чесні, перебачте мені, бо я крав струча, яке не сіяв, не копав!" А щоб все село це бачило і чуло, жандарми взяли перед себе бубнаша, на бубон якого всі вибігали на вулицю. Все село дивилось на злодія Івана Фії Мигальової. Одні сміялися, інші казали, що так йому й треба, аби більше не йшов красти.
     Після цього довго не чути було про крадіжки у селі. І кірітув мав спокій надовго. Хороший звичай побутував у наших предків. Непогано було б його поновити і сьогодні, тоді, може, не обкрадали б так нашу державу і людей..
      (Записано від старожилки Францух-Грицюк Ю. 1.02.1975 p.)