Ця подія відбувалася ще тоді, коли наше село лежало на Долині. Священиком тоді був Димитрій. Його жінка-попадя Єлена любила роздавати колачики жебракам, які випікала щосуботи разом з хлібом. Один старенький жебрак кожної суботи приходив до неї на обід за колачиком, і щоразу він дякував їй і ще казав: “Що даєте, собі даєте. ”
     Ці жебракові слова дуже дратовали попадю Єлену, і вона не знала, як відігнати його від своєї хати. Нарешті рішила: як тільки наступного разу прийде, то вона поставить отруту у колачик, призначений для нього. Як задумала, так і зробила. Коли той зайшов до хати, попадя подала колачик, а жебрак, як завжди, подякував за милостиню, повторив слова:”Що даєте-собі даєте". І ще додав: “ Даєте з доброї руки, добром повернеться вам, даєте із злом, – рано чи пізно воно повернеться вам.” Потім, відклонившись, пішов собі далі, на друге село.
     Вийшовши за село, зупинився біля криниці, що була поряд із дорогою, щоби перекусити та трохи перепочити. Зняв з плеча тайстрину і вирішив посмакувати свіжим колачиком від попаді, а тоді перерадився і рішив залишити його на потім. Витяг він із тайстрини два кукурудзяні окрайці і смачно поїв їх з шматком сала. Запивши холодною водою з криниці, трохи приляг.
     Не встиг придрімати, як підійшов і присів біля криниці незнайомий жовнір. Витерши піт з чола, став скаржитися, що дуже змучений, бо вже другу добу добирається з Сигота додому на уллап ( у відпустку) з війська. – Хоч би якась підвода зустрілась мені на дорозі, - сказав він. Жебрак пожалів хлопця і посилував його колачем, який дала йому пані попадя. Той узяв його, і розглядаючи, пригадав собі, що колись його мама пекла такі колачики. Тим часом старий жебрак попрямував далі.
     Голодний і втомлений жовнір почав жадібно їсти. Та не встиг з'їсти і половину, як йому стало дуже погано, і він з недоїденим колачем упав на землю. Дорогою на своїй кучії (кареті) їхав у цей час додому отець Димитрій. Слуга, що гнав коня, озираючись то в один, то в другий бік, помітив, що якийсь військовий лежить біля криниці. Коли підійшли ближче, то батько Димитрій побачив, що то його син лежить мертвий. Зажурений батько привіз сина додому.
     А мати, побачивши мертвим свого свого єдиного сина з недоїденим колачиком, який вона спекла жебракові, знепритомніла і впала. А коли опам’яталась то пригадала останні слова жебрака і зрозуміла, що ці слова були правдиві. Бо ж вона хотіла позбутися жебрака, а позбулася рідного сина.
      Поховали сина з великими почестями. Прийшли провести його всім селом. Прийшов і жебрак, який передбачив цю подію в своїх пророчих словах. Згодом мати щосуботи приходила на могилу сина помолитися. І завжди залишала там колачика.
     А мораль цієї легенди - оповіді проста і зрозуміла. "Не роби ніколи біди другому, бо вона рано чи пізно повернеться до тебе". Роби добро, і воно сторицею повернеться тобі. Запам'ятай це назавжди!
      (Записано від буштинки Г.Копинець-Гаврилко 10.05.2000)