Ця історія трапилася 1934 року, – розказує І. В. Лях. – Якось, одного літнього дня, після Святої Неділі, домовились два буштинці - Іван Лукач та Василь Лях - мій батько, що вони з своїми підводами дуже рано, у три години по півночі, поїдуть до Шандрова (Олександрівки) на ропу (соляну воду, яку діставали там із спеціальних колодязів).
     Та Лукач із своїм братом, німим від народження, порушивши домовленість, рішили відправитись туди самі, на дві години раніше, щоб зайняти чергу біля колодязя. Взявши три порожні бочки-роплянки, залізні вила і сокиру, перехрестились і вирушили з підводою до Шандрова. Ніч була дуже темна, покрапував малий дощик. Їдучи на підводі, старий Лукач молився, бо не встиг, поспішаючи, помолитися вдома, коні йшли спокійно. Коли доїхали до Салдобоського хутора, то проти Жолобані, з лівого боку від дороги, коні раптом зупинились і стали форкати. Вони ні на крок не хотіли ступити вперед,
     Лукач бив їх батогом. Позлізали брати з воза, стали придивлятися до дороги перед кіньми і побачили, що там лежить щось чорне. Василю майнула в голові думка: ото, майже, буде босорканя. Бо старі люди говорили, що там, у Жолобані, збиралися з усіх хутарів нечисті сили-босоркані і танцювали цілу ніч по тирню. Старий Лукач узяв у руки залізні вила, а німому подав сокиру і оба пішли відганяти з дороги босорканю. Василь змахнув вилами, щоби взяти на них босорканю, а “вона”, заскрипівши, відскочила далі. Та як не боровся Василь, все дарма.
     Брати стали молитися, та вона й далі не давала проходу коням. Вони вирішили повернутися додому, як чують, позаду їде якась підвода з факелом. Виявилось, що це Василь Лях із своїм сином Іваном
     – Що ти, Цилю, ждеш, може, воза зламав?– звернувся Лях до Лукача.
     – Та возові нічого не сталося, а стала мені на дорозі, видко, босорканя, бо коні ніяк не хочуть іти вперед.
     Коли наблизився з факелом мій нянько до “босоркані”, - розказує Іван, - виявилося, що то була велика розкрита шіріньовка ( парасолька). Очевидно, хтось їхав перед ними із підводою і загубив. Обидві підводи рушили далі до Шандрова.
     - Всю дорогу ми не переставали сміятися із “босоркані”, - розказує свідок цієї пригоди І. В. Лях. Ось як страх може породити в уяві людей нечисту силу.
     ( Записано від Ляха І.В. 3.03. 2000 р)