Багато говорилося в сільських легендах про песиголовців, які не один і не два рази грабували наше Буштино, ще тоді, коли воно було розташоване над Тисищем в урочищі Долина.
      В той час жила в селі смілива баба Поланя Петришина. У неї рано помер чоловік, а чотирьох доньок баба давно вже повіддавала і залишилась у хаті сама. Ще з молодості вона прославилась на всі сусідні села тим, що вміла добре лікувати зуби. Тоді ще славний сільський коваль Федорчук зробив їй кліщі для зубів, але вона рідко користувалась ними, хіба задні ними витягала. Передні ж вона видаляла тим старим способом, якого її навчив колись батько. Баба Поланя прив’язувала до зуба сильну “ничильницьову” нитку для ткання на кроснах, а другий кінець до засову відкритих дверей. Заговоривши хворого своєю розповіддю, вона швидко, бувало, штовхне ногою двері та так, що хворий і не отямиться, як зуб повисне на нитці.
     Баба Поланя не тільки вдало витягала, а й лікувала хворі зуби. Для цього вона користувалася своїми народними ліками, виготовленими з трав, коріння та квітів різних рослин. Найбільш широковживаними в неї були відвари чимирю (чемериці), чистотілу, багова (тютюну) з попісари (мундштука) своєї тивтикової піпи (люльки), бо і сама палила.. А щоб зупинити сильну кровотечу з рани витягнутого зуба, баба Поланя присипала рану перетертими на порошок особливими, тільки їй відомими травами, зокрема, мурящульником (тисячолистником або деревієм)...
     Якось восени донеслася до села звістка, що турки великою ордою напали на наш край, грабуючи і спалюючи села. Добрались вони і до Буштина, біля якого проходила головна дорога через наш край. Щоб уникнути знущань, всі селяни сховалися в навколишніх лісах і печерах. В селі залишились тільки літні мешканці та кілька дітей, серед яких і баба Поланя Петришина. Вона була дуже сміливою і сильною жінкою, й могла поборотись із будь-яким чоловіком. Грабуючи навколишні села, песиголовцям не раз доводилось бродити по холодних річках і потічках. Через це багато хто з них жалівся на зубний біль. Швидко розлетілася поміж турками чутка про бабу Поланю, й вони зачастили до неї із своїми хворими зубами. Тому підлікує зуба, тому витягне, і так щодня. Тож під кінец, вона почала потроху розуміти їхню мову.
     Якось один із турків розказав їй, що їхнє військо отримало наказ завтра вранці, як тільки буде розвиднятися, вирушити в похід до Дунаю. Того вечора прийшло до неї з хворими зубами ще троє песиголовців. Першим впустила того, якого болів задній зуб. Вона показала рукою на дубовий ковбан, що стояв серед хати. Коли той сів, вона, щоб знеболити зуб, замочила шматок ряндинки спочатку в сильний відвар чимирю, потім – чистотілу і приклала до болючого зуба. Через кілька хвилин взяла кліщі в свою міцну руку, запекла їх у печі і так швидко справилась із зубом, що турок не встиг і скрикнути, як зуб опинився в її руці. Баба Поланя притрусила рану розтертим на порошок тисячолистником і показало йому на двері. Потім трохи сіла і подумала собі, що саме зараз у неї є нагода помститися песиголовцям за їх злочини.
     Впустила наступного турка, що тримався за рота. Коли той сів на ковбана, баба Поланя прив'язала йому до болячого зуба ничильницьову нитку, а другий її кінець – до дверей. Тоді, трохи подумавши, тихенько взяла в руки фийсу (сокиру) і сильним змахом ударила його обухом по тім'ю. Потім вхопила його в свої міцні руки, поклала на лавицю, а сама стала в іншому кутку напівтемної хати, аби другий песиголовець подумав, що той приліг від сильного зубного болю. З наступним пацієнтом смілива баба Поланя вчинила так само, як і з попереднім.
     Подивившись, чи немає когось на подвір'ї, вона швидко витягла трупи і кинула в бірфи воза, що стояв серед двору. А тоді швидко притрусила їх соломою і, зайшовши до хати, лягла спати. Та до самісінького ранку Поланя Петришина не стулила ні на хвилинку очей. Вранці завітав до неї вуйко Цильо і ще в дверях крикнув:
     “Поланьо, чи ти чула, що песиголовці сьогодні дуже рано залишили наше село?” – Знаю, знаю, - відповіла Поланя. І коли вийшла на двір, показала Цильови на підводу, прикриту соломою. Побачивши в підводі мертві тіла, вуйко Цильо засміявся, бо знав, що то Поланя щось придумала. Вона сказала, щоб той запряг її конину, відвіз трупи і скинув у Тису. ...Шановний читачу! Ось які сміливі жінки жили колись у Буштині.
     (записано від Францух Юлини 1. 02.1975)