НАРОДНІ ПІСНІ БАЛАДИ
Ой повіє буйный вітер...
Ой повіє буйный вітер, Буде мала дітиночка,
Повіє, повіє. Я би колисала,
Та старинька бідна мати Коровки бим подуїла,
Де ся зимов діє? Воликам нажала.
Іде она та й до донькы, - Ой мовчи, чоловіче!
Бо там буде мило. Мушу говорити.
Сидить зятьо на припічку Маттери би їсти дати
Та дивиться криво. Й сорочку помити.
Іде она та й до сина, Онукы ся обізвли,
На широкі лави, Ганьба ото буде
Нивістка ся обізвала: Щоб на нашу стару бабку,
- Ни треба нам мами! Прали чужі люде.
-Ой, мовчи жоно, мовчи,
Добра би нам мама.
Схилився дуб на дуба...
Ісхылився дуб на дуба, Ой узьме вам другу,
Ліщина пудперла. На постільку спати.
Заплакали малі діти: А вы, бідні сиротята,
Мати уд них вмерла. По кутиках спати.
Ой не плачте, друбні діти, Йому буде друга жона
Даст Бог вам потугу. Головку чесати,
Отиць у вас молодинькый А вас будут, сиротята,
Та узьме вам другу. Вуши заїдати
Тугды будеш, дівко, моя
Тугды будеш, дівко, моя, Дам ти винця попивати.
Як учериш брата свого Який ісе, сестро, напуй,
Я бым брата учерила, Куй в моїй головці дур.
Нікому ня порадити. Ісе напуй річков тече,
Іди, дівко, на бродочок, Де ся рибка дуже мече.
Іми собі трьох рибочок. Пушов братик спочивати,
Ізвари їх в трьох водицях, “Подь, лигіню, свадьбовати”.
Дай му пити замість винця. “Цукі суко! Марш ми з хати!
Спустився мрачок на дороги, Ти вчерила брата свого,
Сідай, братку, на пороги. Як би ти ся розсердила,
Сідай, братку, почивати, Ти би й мене учерила
Катерина
Мала мамка одну доньку, Катеринов звала,
Она свою Катерину нігде не пущала.
Іди, донько-Катерино, та там нагуляйся,
Та лиш дивись, Катерино, зрадити не дайся.
Пушла собі Катерина, тайся нагуляла,
Она себе, молодинька, ізрадити дала.
Доньо моя, Катерино, що ся з тобов діє?
Що на тобі, Катерино, платичок куртіє.
Ішлам, мамко, через річку, мало мся хибнула,
Та на міні молодинькуй платичок віддула.
Сидит братик за столиком, кучерики чеше,
Не вірь, мамко Катерині, бо она ти бреше.
Наповав я сиві волки, в зеленій ліщині,
Та я відів, що йшов лигінь ід нашуй Катерині.
Доле моя нещаслива …
Доле моя нещаслива,
Пером би?м тя ймила
Гораздику?м не віділа,
Куй ім ся вродила,
Ой запряжку ті коники,
Коні вороненькі,
Коло нянька горазд ни быв,
Я побігну та догоню,
Коло мужа -й тулько.
Літа молодинькі.
Літа мої молодинькі,
Догнала я літа мої,
Як ми йдете гурько.
На склянчанім мості,
Літа мої молодинькі,
Ой вернітся, літа мої,
Молоді, молоді,
До мене хоть в гості.
Так ся літа стікаєте,
Не вернемесь, не вернемесь,
Як пір’я по воді.
Бо ниє до кого.
Було літа честовати
Як здоров’я свого.
Ци чули ви, чисні люде?
Ци чули вы, чисні люде, Та імили Терезочку
Таку новиночку, На кам’янім мості:
Породила Терезочка “Де ты ідеш, Терезочко?”
Малу дітиночку? До мамкы у гості.
Та як її породила, Ой імили Терезочку
Файно уповила. Попуд білі боки
Пушла, сіла на камені
І в Дунай пустила. Та імили та вкинули
Ішли туди рибарики У Дунай глубокий.
Друбну рибку ймняти, Она з того Дунаїка
Та найшли они дітиночку Сім раз упливала.
На зеленуй гати. Та все своюй любуй мамці
Ой як они її найшли, По слову казала:
Дали селу знати, Якби в тебе, моя мамко,
Та зогнав пуп усіх дівок, Окрім мене див’ять,
Щоби вінки взяли. Не пускай їх на таночок,
“Ой чого ти, Терезочко, Най ся з дому дивлять.
Свуй вінок не взяла?” Як би в тебе, моя мамко
“ Головка ня заболіла, Окрем мене ще дві,
Я ї заязала”. Не давай їм так на волю,
Та начала утікати Як давалась мині!
Все далі вербами, Якби сь була, моя мамко,
А за нив, за нив жандари Волі ми не дала,
З світлими саблями. Мною б була по каміню
Водиця не гнала".
Сидит Пинтя у темници
Сидит Пинтя у темници, “Прийди, мамко, пожалуй ня,
Пише письмо на таблици, Дай сто златих, укупи ня”.
Пише, пише, пописує, “Як маю їх за тя дати,
Та на нянька утказує: Не буду тя сином звати”.
“Прийди, няньку, пожалуй ня, Сидит Пинтя у темници,
Дай сто златих, укупиня”. Пише письмо на таблици.
“Як маю за тя сто злат дати, Пише, пише, пописує,
Не буду тя сином звати”. Та на любку отказує:
Сидит Пинтя у темници, “Прийди, любко, пожалуй ня,
Пише письмо на таблици. Дай сто златих, укупи ня”.
Пише, пише, пописує, Аж бим, милий, кужиль пряла,
Та на мамку отказує: Я би за тя сто злат дала”.
Ей, мамко моя солодинька
Ей, мамко моя солодинька. Нещсливі пеленочки.
Мамко моя солодинька Ей, нещасливый купиль,
Ей мамко моя мила. Нещасливый купиль,
Ей, щось ня, мамко, в нещасливі Ей, вулілась ня утопити.
Щось ня, мамко, в нещасливі Волілась ня утопити,
Ей, пеленки повила? Ей, де є в воді крутиль.
Ей, нещасливі пеленочки Де є в воді крутиль.
Смерть жовніра
Ой Боже наш милостивий, Бо прощают батка й матірь,
Змилуйся над нами. Та сестры руднинькі,
Удверни вту страшну войну, Жінкку свою молодиньку,
Бо ми сиротами. Й діточкы друбнинькі.
Вже два годики минуло, Простіт мене няньку й мамко,
Як ми на чужині. Й вы сестры руднинькі,
Ані вістки, ані чутки А вы, браты мої милі,
Уд своєї родини. Будьте здоровинькі.
“Ци жиє ще нянько й мамка, І ты, жінко, будь здорова,
Брат і сестри ріднії, І діти друбнинькі.
Ци живут ще файні коні, Остались вы сиротами,
Чорні, воронії? На віки, біднинькі.
І хижчина дерев’яна, Знаю добре, люба жінко,
І стіни білинькі, Що гурько бідуєш,
У якуй я забавлявся Що вдинь і вночи ты за мною,
В літах молоденьких. Миленька, бануєш.
А типир я на серденьку Прошу тебе, моя мила,
Тяжке горе маю. Не забувай за мене,
В темнім лісі, в чужому полі Бо я уже не вернуся
День, нуч пробуваю. Ніколи до тебе.
Сонце мене напеклося Радый бы я повернути
І потик поллявся, До тебе, миленька,
Мороз мене ізморозив Радый бы тя пригорнути,
І дождик направся. До свого серденька.
Бідний жовнір п’ять днів води, Радый бы я увідіти
Ні хліба не має, Діточкы дрібнинькі,
Лиш з канону кулі чує Нянька, мамку і сестричкы,
І смерті чекає. І браты рідненькі.
Лежат трупи, як ті снопи, Коли ляжу в сыру зимлю,
У чистому полі, Разом із друзями,
Та ни один терпит муки То сумнинько защебече
З голоду в неволі. Соловей над нами.
Лежит жовнір пуд явориком, Соловейку муй сивинькый,
Кровця з груди ллєся, Співай ми щоднины,
А душа на вічні- віки Та принеси мині вістку,
З тілом розстаєся. З рідної хатины.
Очинята вже померкли, Та прилетів соловейко
Бо не мают силы, Жалусно співає,
Лише уста отворені, Сумну вістку із хатины
Щось бы говорили. Мені сповіщає.
Встань, вояче, з сього гробу, Наша хата засмучена,
Встань та подивися, Нібы нахылилась,
Твоя жінка молодинька Його коні воронії
Слізми вмиваєся. Газду не дождутся.
Слызы її не всыхают, Плачуть батькы старенькії,
З личка біленького. Плачуть та рыдають.
Діти плачут, виглядають Діти своїх годовали,
Батька рідненького. Помочи не мають.
Сидить жінка пуд віконцем, Трьох синочків-соколику
Сумно поглядає, Для себе плекали,
Ще й дитятко малинькеє Пришов наказ уд цісаря
На руках тримає. На войну їх взяли.
Старша донька коло стола Нема кому вже старинькы,
Жалібнинько плаче, Нивонькы зорати,
Проснулася бідненькая, Тай хлібця їм приробити,
Видно, їсти хоче. Щоб свуй вік дожити.
Мамко моя, де наш нянько? Чує жовнір сумну вістку,
Все маму питає. Тай ся озыває.
Вже так давно кудысь пушов, Малинького соловейка
До нас не вертає. Братом называє.
Мати сумно подивилась, Лети ще раз, соловейку,
Слізми ся вмыває. До родичів моїх,
Та наш нянько, моя доню, Най не тужат,най ни сушат
В гробі спочиває. Головонькы свої.
Осталася вдовицею, Скажи родичам і жінці,
Діти сиротами. Най самі працюють,
Ой Боже наш милостивий, А над дітьми, сиротами
Змилуйся над нами. Най ся не збыткують.
Усє наше господарство Най за мене забывають,
Сумно выглядає. Сліз не проливають,
Всюды жалі, всюды смуток, А за мою грішну душу
Лиш Бог оден знає. Бога ублагають.
