Було це під час війни, в 1941 році. Прийшовши в неділю із вечірні, Іван Полагіїн сказав своїй жінці Маріці, щоб вона напарувала йому в тайстру дарабу сала, хліба та одну цибулину, бо завтра зранку думає іти в Тячів вибрати хресний лист (метрику). На другий день Іван встав вдосвіта. Помившись, помолився, перехрестився й подався до Тячева. Надворі ще було темно, та Іван вирушив, щоб, ідучи пішки, встигнути до початку роботи нотаріального уряду. Молячись дорогою, Іван і не помітив, як опинився в Тячеві. Вже розвиднялося, коли прийшов до нотаріального уряду. В темному коридорі, під дверима з написом "Метрика" стояла якась жінка. Іван був другим. Прийшлося почекати під дверима ще добру годину, аж поки прийшов на роботу пан метрикар Доромбак.
     За той час, поки Іван стояв під дверима, коридор майже повністю заповнився людьми. Через хвилин 15 відчиняються двері, натовп, що стояв біля дверей, заворушився: задні почали натискати, передні нарікати й кричати, а з канцелярії почувся сердитий голос Доромбака на ламаній мові:
      - Хто ви? Люди або корови?!
      Натовп на деякий час заспокоївся. В напіввідчинені двері увійшла в канцелярію перша жінка. Коли через деякий час вона вийшла, Іван Полагіїн постукав у двері.
      - Можна! - гукає пан Доромбак Зайшовши у канцелярію, дід Іван Полагіїн поклонився.
      - Та що вам треба, діду?
      - Та дуже би-м просив пана митрикаря, аби видав мені хресний лист...
      - Для чого вам цей лист?
      - Та знаєте, пане митрикарь, я уже старий, слабий, робити не годен, та їсти треба... А днешні діти і зяті знаєте які, лиш би ня не віділи.
      - Добре, діду, добре. Та для чого вам цей лист?
      - Хотів би-м собов кудись крянути. Бо доки ще доньки Маріка і Юлина ходили по роботі та давали по якомусь філерови, тоді ще півбіди было...
      Стук у двері
      - Зачекайте, доки я тут із дідом маю справу. Швидше, діду! - квапить пан Доромбак.
      - А зараз война, світ ся поламав, від доньок помочи вже не є, а дома біда, – веде своє старий.
      - Та кажіть, діду, для чого вам хресний лист?
      - Та хотів бы-м собі, як Бог поможе, старинську пудпору уходити. А там просять хресний лист.
      - Ваше прізвище, ім'я?
      - Іван Полагіїн називають мене, а пишуся Іван Грицюк, бо в селі є ще оден Іван Грицюк.
      - А в якому році ви народилися?
      - То вам одно не вкажу. Знаю, що тепер, на Івандиль, буду мати 70 году. Метрикарь знаходить у своїй книзі 1871 рік, а там немає навіть прізвища Грицюк.
      - А не будете ви діду старший?
      -І ото ся могло стати. Знаєте, яка уже у старого діда пам'ять. Метрикар Доромбак заглядає в 1870, 1869, 1868-й роки. Там є прізвища Грицюк, тільки не Іван.
      - Діду, а може ви ще не маєте 70 років?
      - Ей, пане митрикарю, та де не маю, мені май бульше, як 70 году! Недовіряючи Іванові, Доромбак перегортає сторінки книги вперед, пробігає очима декілька сторінок, але такого імені і прізвища там не знаходить.
      - А звідки ви знаєте, діду, що вам 70 років?
      - Пане митрикарь, порахуйте самі: мені было 23 годики, коли я женився на моїй Маріці, дай юй Боже здоровлічко. Донька Юлина родилася через гуд по свадьбі, тото буде 24. Донька Юлина уддавалася у 19 году, то буде 45.
      - 43, поправляє діда Доромбак.
      - Най буде по-вашому. Но, тепер, дякувати Богу, її свадьбі на Иля буде 24 годы. То - 68.
      - 67 - поправляє метрикар.
      - Най буде, як ви кажете. Но, тепер… - дідо дивиться на стелю і потирає потилицю долонею.
      - Ну, далі, діду! Тут всього лише 67.
      - Чекайте, пане, я щось видно пропустив. А!.. Дурна моя голово! Юлині было 20, коли ся уддавала, а живе з своїм Юром уже 25 годику... і ото, як скласти докупи, то буде 70.
      - Ні, діду, не 70, а лише 69.
      - Вы, пане, правду кажете
      - Но, діду?
      - Буш не тямлю.
      - Значить, вам - 69 років. Ви ще не маєте право на старинську підпору.
      - Не може бьги. Я щось пропустив.
      - Зачекайте мало", - зупиняє діда Доромбак, - може вам справді 69 років. Він перегортає кілька сторінок митричної книги і знаходить 1871 рік.
      - Ой, діду, діду!, - обурюється Доромбак, - "Вам не 70, а лише 69 років."
      - Не може быти. Я щось пропустив.
      - Та дивіться у мою книгу: 2 серпня 1871. Іван Грицюк. Ви? - Я.
      - Батько - Юра. Так? - Так.
      - Мати Полагія Копинець. Вона?
      - Она. Що правда, то правда.
      - Так що хочете?
      - Я щось пропустив. Рахуйте ви ще раз.
      - Для чого рахувати? Дивіться сюди, в книгу!
      - А що я там увижу, коли - ні писати, ні читати не знаю?
      - Могли вже навчитися. І я тоже по-руськи не знав писати й читати, а, видите, навчився, - повчав діда метрикар Доромбак.
      - Гм... Та оно так: котрый вул знає "ча", того легко научити і "вогов".
      - Що? Що ви вказали?! Я - вул?! - не своїм голосом закричав
      Доромбак, - Чули? Волом мене обізвав. Будете свідками на суді. Я вас научу!, - кричав розлючений метрикар.
      - Пане, пане! Я лише вам таку пришту вказав. Бог із вами.
      - Вон, діду! Вон!
      - Люде добрі, я йому пришту вказав, а ун розсердився! -виправдовувався Іван Полагіїн перед людьми в коридорі.
     (Записано від Копинця М.Ф. 1988)