старі люди, що давно в селі були газди, які мали свою телекову гадюку, з якою жили в мирі і яка інколи навіть оберігала їх газдівство. Одним із таких був невеличкий газдюк Щефан Ільків із своєю жінкою Іляною. Не дуже велося йому в газдівстві на перших порах. Якось він помітив, що на його подвір’ї стала з’являтися змія, яка потім зникала. Невдовзі він послідив, куди саме вона зникає. І так вона щодня виходила з своєї нори, нікому не спричиняючи ніякого лиха.
     Всі на газдівстві звикли до неї. Щефан почав щодня годувати її, ставлячи біля нори мисочку з молоком. Так проходили дні, невдовзі і син Іванко в них народився. З того часу, як господар підгодовував телекову гадюку, на його господарстві спостерігались дедалі більші успіхи. Його скотина і птиця швидко росли і множилися. Поля стали набагато урожайнішими, ніж у його сусідів. Все сприяло його успіхам.
     Сусіди заговорили: щось Щефанови везе у всьому, мовби вода назносила багатство до його дому. На той час Щефановому єдиному синові Іванкові минуло три роки. Якось у неділю мама посадила його на поріг і дала йому в мисочці теплого молока поїсти. Почувши запах молока, телекова гадюка приповзла до Іванка. Хлопчик зовсім не злякався її, бо вона часто підходила до нього. Потім вона тихенько добралась до миски з молоком, випила його і нічого не залишила.
     Малий ложкою, яку тримав у руці, з усієї сили ударив її по голові. Та від болю скрутилась, а потім укусила його в праву ручку і потягнулась, сердита, в свою нору. Іванко закричав від болю. Підбігли батьки. Тут хлопчик все розповів їм. А тим часом малому ставало все гірше. На другий день Іванко помер і його поховали.
     Щефан дуже розсердився на свою змію і вирішив: що б не сталося, він уб’є її. Змія це відчувала і крилася від розлюченого Щефана. Та одного разу він підстеріг її, коли вона влізала в свою нору. Однак не встиг ударити по голові, а тільки вкоротив її хвоста.
     З того часу різні біди почали переслідувати його. Живності у дворі дедалі меншало, поля запустіли. Ніби з його господарства все виносила вода. Щефан дуже збіднів. Сів він біля нори й став гадати собі: сина вже не буде ніколи, та газдівство я міг зберегти.
     І пожалів, що так поступив із своєю телековою змією. Він гукнув до неї: цімборо, пробач, що я тебе зобідив, давай, знову будемо друзями як і колись. Та змія обізвалась до нього із нори: “Ніколи ми не зможемо помиритись з тобою, бо ти мені не пробачиш того, що я укусила твого єдиного сина. А я ніколи не пробачу тобі того, що ти відрізав мого єдиного хвоста! Тому ми назавжди залишимось ворогами!”.
     А мораль тут така: "…Ніколи не забувається спричинене тобі кимсь зло, яке торкнулося самого серця."
      (Записано від мешканки Буштина Ганни Юріївни Копинець-Гаврилко 10. 05. 2000)