Давно то було, як у селі жила дуже недобра, заздрісна жінка Іляна. Вона пересварилася з усіма близькими і далекими сусідами. Якось під час чергової сварки вона побила стареньку сусідку-бабку так, що та знепритомніла і упала на землю. Отямившись, старенька прокляла кривдницю словами: "Богдай бись замість дитини гадюку вродила!"
     Як сказала в розпачі бабка, так і сталося. Через тиждень сварлива Іляна народила, та не дитину, а гадюку. Щоб ніхто не довідався, вона кинула її до сусіди Маріки Олексової в город. Іляна хотіла вбити гадюку, та не встигла, бо вона щезла у траві.
     Минали роки. У Маріки Олексової підростав хлопчик Іванко, який завжди скаржився матері, що коли вдома немає нікого, то якась гадюка вилізає з-під Іляниної хати, танцює біля нього, а потім повертається знову в свою нору. Минав час, Іван уже став дорослим, і ось настала осінь, коли його мали брати до війська. А тим часом гадюка все частіше появлялася біля нього.
     Нести військову службу довелося Іванові далеко, десь аж під угорською границею. Минув рік його перебування у війську. Час від часу хлопцеві доводилось охороняти військовий склад. Якось, одного разу, під час несення чергової варти, до нього близько підповзла та сама гадюка, що колись виходила з-під Іляниної хати, і почала танцювати біля нього. І хоч вона не злякала жовніра, йому стало не по собі. Гадюка швидко зникла з його очей, а наступної ночі, під час служби, знову завітала. Третьої ночі на посту стояв уже інший воїн.
     Гадюка, побачивши, що Йвана немає, підійшла до казарми і стала дивитися через вікно, аж поки не побачила Івана. Іван теж помітив її голову у вікні. На третій вечір Іванові знову випала черга іти на пост, та він почав відмовлятися: так його лякала поява змії. Офіцер дав йому на підмогу ще одного вартового. І от знову до Йвана, як і колись, прийшла та ж сама гадюка. Другий вартовий вхопив карабін і хотів її застрелити, та вона підповзла до Івана і обвилася довкола його шиї. Іван так злякався, що зразу помер.
     Військові вирішили самі поховати його, а потім у листі повідомити батьків про смерть їхнього сина. Та батькам не вірилося, вони поїхали на могилу сина й вимагали розкрити гріб, щоб переконатись, що то справді їхній син. Коли добралися до труни, то помітили в кришці отвір. Коли її зняли, побачили на грудях у сина скручену мертву гадюку. Їх це дуже здивувало. Тоді підійшов до них воїн, що був разом з Іваном на посту, і розказав їм про причину смерті їхнього сина.
      Повернувшись додому, мати не переставала молитися, щоб Бог сповістив її, що то за гадюка, яка спричинила смерть її синові, а потім, і сама загинула на його грудях? І через деякий час з’явилася їй уві сні ця змія, яка перетворилася в гарну дівчину. Вона розповіла про все Івановій мамі. Сказала, що вона дочка Іляни, яку прокляли сусіди під час вагітності через те, що кривдила їх.
     – Через те я і народилася гадюкою, – сказала вона.– Але серце в мене було дівоче. Пізніше я закохалась у вашого сина і часто навідувалась до нього. А коли Івана забрали до війська, я цілий рік добиралась до нього, бо не могла без нього жити. Там, у війську, я теж приходила до нього. А коли товариш Івана хотів застрелити мене, то обвила його шию. Я не думала, що через це він помре. Із туги за Іванком я й сама рішила померти біля коханого.
     Сказавши це, дівчина знову перетворилася у гадюку, а мати прокинулась від сну. Старожили кажуть, що ця оповідь була чистою правдою, тому вона й стала невдовзі легендою.
     Шановний читачу! Ця оповідь нагадує нам про те, що ми завжди повинні жити в мирі і злагоді з оточуючими. Бо дуже часто скривджену нами людину може вислухати Всевишній. А тоді чекай розплати.
      (Записано від Копинець-Гаврилко Г. Ю. 11. 01.2001 p.)