Одразу після приходу перших поселенців громада не мала своєї церкви. Тому вона молилася або просто неба, або в одній із хат. І тільки через рік після поселення на новому місці, з ініціативи старости Тонія Якобця-Комендаря громада самотужки збудувала невеличку каплицю, яка служила протягом майже двадцяти років за церкву.
     Та за час двадцятирічного керування селом Тонієм Комендарем число жителів у селі майже потроїлось і сягнуло за 80 чоловік. Тепер маленька капличка не могла вмістити всіх вірників, і вони все частіше почали говорити про будівництво справжнього храму. Та після смерті першого старости людям деякий час було не до церкви. Тоді почали забуватися звичаї, а законом стали нехтувати. Спалахували сварки і суперечки здебільшого за спадщину й за межі, виникала ворожнеча і навіть бійки між людьми в окремих родинах.
     З дня на день незгоди розростались, і тоді старійшини села на могилі першого ватажка Івана Бущі, згадуючи небіжчика, заговорили між собою: – Пошукаємо собі старосту, який панував би над нами і судив нас по закону. Врешті – решт старійшини зупинились на внукові одного з перших поселенців, сорокарічному Петрові Пашові, бо він своєю мудрістю і гострим розумом перевершував багатьох інших сільських газдів.
     Послухала громада села порад старійшин, і всі як один вирішили вибрати новим старостою Петра Паша. Тепер Петро Паш почав правити селом, всіх судив і розуму навчав. Першим його кроком було будівництво храму. За будівельним матеріалом не треба було далеко ходити. Віковічні дуби чекали на них он там, на Горбі, а добрих майстрів-будівельників відшукали в сусідніх селах. До зведення нового храму староста залучив усе село. Кожен дорослий повинен був відпрацювати на будівництві відповідну кількість днів. Одні працювали самі, інші – зі своєю тягловою силою.
     Церкву будували на підвищеному місці, справа від Тисища. Будівництво тягнулося майже сім років. Довго відкладалось посвячення церкви через незавершене внутрішнє оформлення, зокрема іконостасу. Поряд з церквою побудували невелику дзвіницю та фару. Все село складалось, щоб закупити два дзвони.
     І ось настав довгожданий день освячення церкви. За пропозицією старости першу церкву громада посвятила в честь Юрія-побідоносця, бо в цей день перші поселенці оселились в урочищі Долина. На перший храм церкви запросили бущане вірників із усіх навколишніх сіл. Протисії з вірниками урочисто зустрічали невмовкаюче бамкання дзвонів та святково прибрана нова церква. Обслуговував цю невеличку парафію почергово з сусідніми селами Вонігово і Новобарово монах Михаїл.
     Ще будучи ченцем Грушівського монастиря, отцю Михаїлу доводилось вести різного роду історичні записи-хроніки. Перейшовши в наше село, він вирішив започаткувати й тут історичні записи з часу виникнення села Буща. Найбільш підходящим для цього став церковний Місяцеслов, на сторінках якого було багато вільного місця. Такі історичні записи в цій книзі продовжували вести і наступні священики.
     Цей Місяцеслов разом з іншими церковними книгами, що уціліли, потім перенесли в новозбудовану Петро-Павлівську церкву, що стояла на Горбі. В ній продовжували вести історичні помітки, аж поки не згоріла і ця церква в 1890 році, а отже і Місяцеслов разом з нею. Ця церква була єдиним духовним і освітнім центром на селі на протязі майже 360 років, аж поки не спалили її песиголовці. .
     (Записано від довгожителя Кадаря Ю.І.29.12.1988)