Довго буштинці сумували, після того, як песиголовці заживо спалили в церкві десятьох сельчан, не чути було ні дзвонів, ні церковного співу.
     Через тиждень смутку все село зібралося на площі біля згарища на раду, щоб домовитись, як бути далі. Довго гомоніли і, нарешті, старійшина Іван Цилі Іванишиного сказав: "Візьмемо два обгорілі дубові бруси із церкви, закопаємо їх тут, над Тисищем і поставимо на них дзвона-полудняка, щоб і надалі скликав нас на службу Божу й на раду". А далі продовжив: "Треба нам взятись за будівництво нового храму, але тут будувати його не будемо, бо Тиса часто не дає нам спокою. Побудуємо її он там, на Горбі, а тоді наші діти і внуки й самі перейдуть туди жити."
     На другий день зранку, закопавши дубові стовпи, всім селом підняли на них дзвона і в самий обід вдарили в нього. Село ніби ожило, стало веселішим. Так дзвін щонеділі і в свято закликав на молитву. Пройшло майже десять років. В село знову прийшла біда. Дзвін дзвонив по-іншому, він сповіщав, що наближається страшна двадцятитисячна орда бусурманів.
     На цей раз вони не були такими лютими, як колись, бо йшли з великою здобиччю. Старий циркуник Петро Марічин продовжував дзвонити, даючи людям знак щоб ховались від ворога. Бусурманів звуки дзвону дуже дратували, один песиголовець ударив списом старого циркуника по голові, і той, знепритомнівши, упав на землю. З криком натовп кочівників розхитав стовпи дзвіниці, дзвін упав на землю і покотився прямо в Тисище. Велика армія бусурманів продовжувала свій марш на схід.
     Наступного ранку зібралась громада на вічевій площі, але дзвона-полудняка вже не було, лише стовпи, повернуті до Тисища, лежали на землі. Вода на тім місці довго булькотіла, даючи знати буштинцям, що десь там потонув дзвін.
     І знову не чути було голосу дзвону, знову засумувало село. Та на цей раз ненадовго, бо будівництво нової церкви на Горбі вже завершилось. І дзвони були куплені, ждала їх нова дзвіниця. Велику допомогу при будівництві Горблянської церкви надало золото, подароване церкві Марічкою-Бесаганею. Передає нам легенда, що наступної неділі вперше задзвонили дзвони на Горбі, та обізвався і старий полудняк Тисища. Звуки його то наближались, то стихали. Не раз впродовж віків чули буштинці співучий голос дзвону Тисища. Він озивався то вранці, то в обід, то закликав до Богослужби чи на всеношні. Його і тепер окремі буштинці чують.
     Кажуть старожили, що для того, аби почути голос малинового дзвону Тисища, опівночі перед Великоднем, Різдвом чи Водохрещем, треба держати все Велике говіння. Шановний читачу, може, і ти колись зможеш почути малиновий голос дзвону Тисища, що буде будити і в твоїй душі думки про минувшину рідного села
     (Записано від старожила Копинця Івана Васильовича 12. 01.1989)