Був 1918 гуд, як трафилася сися причта. Молодый Цильо М. нидавно уженився та взяв собі із Теребла дуже файну жону Маріку. Жили собі они мирно, у згоді, на горбі коло Фленты. Та Цильови дуже не любилося, що його Маріка усе ходила увичирі прясти до сусідкы Черані, де майже до пуночи засижувалася.
     Цильови скучно было самому сидіти вечерами, та й до того йому приходили в голову всякі дурниці про свою молоду, та й ще до того дуже файну жону. Тому ун рішив щось придумати, щобы його Маріка лишилася тых вичурниць. По дорозі, де она ходила, над берегом стояв великый терновый корч і Цильо надумав скористатися ним для свого плану. Одного разу, докі його Маріка сиділа ввичирі у Черані на вичурницях, Цильо узяв велику дыню, убрав із ниї всі “внутрощі”, урізав очи, нус, великі зубы і прикріпив усередині запалену свічку. Обкрутився у білу верету, взяв у руку косу і став піджидати пуд терновым корчом свою Маріку, як буде іти думу. А щобы она не вспіла нараз побігнути до хыжи, Цильо пудпер двирці з вулиці великым каміньом.
     Ждав довго, так, що аж промерз. Аж дивиться, його Маріка йде із кужильом думу, молячись. Коли проходила попри тернового корча, увиділа страховисько і рушила тікати до хыжи. Цильо почав навздогін пужати її моторошними вигуками. Та дверці від вулиці не відкриваються, і Маріка почала кликати свойого Циля. Тим часом, поки вона під дверцями метушилася, Цильо через сусідський двір поза хату добіг до своєї хижі і через деякий час вибіг на Марічин лемент, ніби не знаючи, що там трапилося.
     Цілу ніч Маріка, тулилася у ліжку до свого чоловіка, із страхом розповідала про нечисту силу під терновим корчом і клялася, що більше ніколи не пуйде на тоті вечірниці. А Цильови тільки того й треба було. Маріка майже цілу ніч кричала у сні, бо їй ввижалось оте нечисте Відтоді Маріка більше не прходила до Черані на вечірниці. Навіть вдень вона боялася туди проходити. І все частіше й частіше начала Маріка говорити свойому чоловікові, аби продати хату і перейти жити на інше місце. Та її чоловік і сам того хотів, бо і йому щось не любилося їхнє помістя. Невдовзі Цильо виконав прохання своєї Маріки.
     Пройшло десь тридцять, а може й більше років. Постарілися Цильо з Маріков, повиростали в них діти, й Маріка вже забула оту історію. Однієї весняної неділі ми з няньком, - каже Іван Лях, - зайшли до сусіда Циля М. мало посидіти. Вони з няньком розговорилися і слово-поза слово Цильо згадав історію тридцятирічної давності, що трапилася з його Марікою. Він тільки тепер признався, що тим страшилом, яке вона бачила під терновим корчем, був він сам. А Маріка як крикне: “Та то ти був, і донині мені не признався?!" Вона, розізлившись, вхопила в руку качулку й хотіла помститися йому. Та він вибіг із хати. Ми ще довго сміялися над тим, як Цильо обдурив молоду жону, щоби она вечорами не ходила по сусідах, а сиділа коло нього.
     ( Записано від Ляха І.В. 20.05.2000 р)